Музей "Брангорст" у Мюнхені

Автор: Матіас Зауербрух, Луїза Гуттон, Юан Лукас Юнґ, Девід Веґенер (архітектор проекту)
Компания: SAUERBRUCH HUTTON ARCHITECTS, Берлін
Площадь участка: 12000 кв. м
Местоположение: Мюнхен, Німеччина

Новий музей Брандгорст у Мюнхені є нібито втіленням знаменитого німецького практицизму і, якщо хочете, протестантської етики. Це суворий модерністський кубізм з лаконічним інтер‘єром, покликаним створити нейтральне середовище для мистецтва. Він цілком функціональний, сумлінно прорахований, та, з першого погляду, вражає життєрадісним й оригінальним фасадом.
Місце розташування Брандгорсту – Максфорштадт, район, збудований в неокласицистичному стилі початку ХІХ століття. Під час Другої світової війни місцеві будинки були серйозно пошкоджені, а згодом реконструйовані. Саме тут знаходиться відомий серед туристів Мистецький квартал (Kunstareal), що майже цілковито складається з музеїв і виставкових майданчиків: Стара та Нова Пінакотеки, Пінакотека Сучасності, державні зібрання графіки, античного та єгипетського мистецтва, а також Дім Ленбага (з найповнішим зібранням картин В. Кандінського), Ґліптотека, а нині й музей Брандгорст. Чергову реконструкцію Мистецького кварталу планується завершити у 2010 році зведенням нової будівлі для Єгипетського музею.
2002 року баварська влада оголосила конкурс на проект нового музею спеціально для розміщення колекції Удо й Анетти Брандгорст. Своє зібрання, – а це близько 700 творів, – подружжя поціновувачів сучасного мистецтва подарувало Баварії 10 років тому. Ядром експозиції є близько сотні творів Енді Воргола та понад 60 робіт Сая Твомблі (у Брандгорсті представлено найбільшу поза межами США колекцію творів цього американського художника). Крім того, колекція включає понад 100 книг, ілюстрованих Пабло Пікассо, а також творіння Йозефа Бойса, Хуана Міро, Деміена Герста, Жана-Мішеля Баскіа, Курта Швіттерса, Казимира Малевича та інших.
Конкурс виграло берлінське бюро Sauerbruch Hutton, а 21 травня 2009 року Брандгорст було офіційно відкрито для відвідувачів, причому протягом кількох перших днів музей працював безкоштовно.
Структурно музей поділено на два об‘єми – повздовжню будівлю та головний вхід. Ці частини поєднано суцільною віконною смугою, що вона також візуально поділяє будинок на два поверхи. Загалом вікон тут обмаль, головним акцентом екстер‘єру лишається оригінальна барвиста поверхня фасаду.
Експозицію розташовано на трьох поверхах. Окрім виставкового простору, музей містить фойє, кафе, книгарню, семінарську аудиторію, технічні приміщення, мистецькі та реставраційні студії. Адміністративні приміщення розподілено на вісім поверхів вздовж південної стіни.
Усі галереї різняться за розміром та типом освітлення. На верхньому рівні розташовано просторі зали з високими стелями, що дозволяє розміщувати тут художні роботи до 9 м заввишки. Ці зали освітлені денним світлом завдяки напівпрозорій стелі з жалюзів, вкритих тканиною, що вмить приховує гру світла, коли сонце затуляється хмарами. Зала з багатокутними стінами на другому поверсі, понад фойє, була спроектована спеціально для циклу з 12-тьох великоформатних картин Сая Твомблі (Lepanto Cycle).
На першому поверсі знаходяться зали меншого розміру, тут можуть бути представлено картини до 5,5 м заввишки. Система рефлекторів спрямовує сюди денне світло через бічні стіни. Поперечна галерея заввишки 7 м освітлюється в інший спосіб, крізь велике вікно. У центральне патіо світло потрапляє природним чином згори. Навколо нього розташовано шість невеличких галерей для світлин та графіки. Вони мають виключно штучне освітлення, але через вимоги до консервації сила світла є вкрай малою. Медіа-зала для відео- й цифрового мистецтва нагадує «чорну скриню«. Це єдине приміщення з темними стінами.
За словами самих архітекторів, варіації на тему світлових засобів та параметрів приміщень дозволяють говорити про «колекцію просторів», за аналогією з художньою колекцією, що має тут місце.
Концепція освітлення музею Брандгорст полягає у тому, щоб використати денне світло не лише традиційно для приміщень на верхньому поверсі, але й на нижчих рівнях. При цьому надто яскраве сонячне світло проходить крізь фільтр, пом‘якшуючись та розсіюючись. На додачу в приміщеннях встановлено джерела штучного освітлення. «Практичний розум» німецьких проектувальників вирахував, що денне світло можна використовувати протягом 50-75% від усього часу роботи музею. Це дозволяє оглянути картини в найліпший спосіб, а також допомагає заощаджувати енергію.
Зазвичай вимоги до режимів температури й вологості, за яких у музеї можуть зберігатися художні артефакти, передбачають істотні витрати енергії і, відповідно, коштів. Sauerbruch Hutton спробували мінімізувати ці витрати настільки, наскільки це можливо. Головним джерелом енергії стали підземні, особливо теплі води під Мюнхеном. Як результат цього експерименту — зменшення викидів СО2 на 356 тон на рік, що у перекладі на мову грошей становить 70 тис. євро щороку.
Значною мірою вентиляція музею відбувається через використання елементів його будівельної структури. Система водних трубок, що просотує підлогу та стіни будівлі, доповнює традиційні повітряні кондиціонери. Системи опалення й кондиціонування розміщено здебільшого у підземній частині на сході будівлі.
Усередині музей спроектовано таким чином, аби головною візуальною подією лишалися картини. Зрештою, принцип інтер‘єру як нейтрального тла для мистецтва витримується практично в усіх музеях світу. Архітектори цілеспрямовано обрали білий колір для стін і стелі і натуральний світлий дуб для підлоги та сходів.
Тому головною принадою Брандгорсту є оздоблення фасаду, що його часопис Wallpaper включив до списку найкращих сучасних фасадів. Стіни музею вкрито горизонтальними смугами з металу, на які вертикально начеплено 36 тисяч різнобарвних керамічних стрижнів. 23 різні кольори було розподілено між різними частинами фасаду за принципом темнийпомірний-світлий, щоб створити ефект трьох різних блоків. Поліхромна поверхня нагадує велику абстрактну картину, ніби натякаючи на зібрання художніх хітів ХХ століття всередині.
Кольорові вібрації також створюють враження коливання стіни фасаду, оскільки з різних точок зору, з різної відстані, рухаючись або залишаючись на місці людина бачить різні речі. Здалека фасад видається пофарбованим в один невизначений колір, зблизька можна розгледіти, що кожен із кахлів має власне забарвлення. «Якщо дивитись під різними кутами, можливі численні варіації матеріальності та структури», - зазначено у прес-релізі Sauerbruch Hutton.
З огляду на це, хочеться вдатися до аналогії з Морським музеєм Велламо у фінському місті Котка, творці якого також компенсували знеособлений тон інтер‘єру декоративною поп-артовою решіткою фасаду. Фасад Брандгорсту також заслуговує на місце в історії живопису, але в цьому випадку йдеться не про поп-, а про оп-арт, оптичну гру. Окрім цього згадуються дивізіоністичні експерименти з поєднанням кольорових цяток Жоржа Сьора і Поля Сіньяка. Живописність фасаду Брандгорста натякає на те, що Kunstareal є такою собі «матрьошкою»; він містить неабияку колекцію музеїв, всередині кожного з яких – колекції мистецьких творів.

Опис до фото:

  • Фото 1. Будівля нового музею стала черговим кроком до завершення реконструкції одного з історичних кварталів Мюнхена. (Фото: Гайдар Койюпінар)
  • Фото 2. Стіни музею вкрито горизонтальними смугами з металу, на які начеплені різнобарвні керамічні стрижні. (Фото: Андреас Лехтапе)
  • Фото 3. Денне світло просякає майже всі рівні музею. (Фото: Андреас Лехтапе)
  • Фото 5. Всередині музей спроектовано таким чином, аби головною візуальною подією залишалися картини. (Фото: Андреас Лехтапе)

Автор: Ірина Стасюк
Джерело: журнал "АСС"



Вы не зарегистрированные на сайте. Авторизуйтесь или зарегистрируйтесь пожалуйста.

Смотрите также

 

Рубрикатор

За последние сутки добавлено: 3 статьи, 4 компании, 7 товаров, 0 тендеров