Історична мить контрактової. Частина 1

Випадок із реконструкцією Контрактової площі, яка була оголошена минулого вересня й, згідно із планами муніципалітету, має бути завершена до 2011 року, несподіваним чином накладається на історичний поступ Києва, а, може, й усієї країни. Проект докорінної перебудови одного з найвідоміших історичних місць, начебто затверджений під Євро-2012, насправді, потрапляє в самісіньке сузір’я пам’ятних дат, припадаючи на 20-річчя Незалежності й 10-річчя від реконструкції Майдану.

Якщо розглядати Контрактову з цієї перспективи, у факті її переробки одразу можна виокремити типові ознаки, що надають цій події смисл, вписуючи її у вже усталену для сучасного українського суспільства структуру. Умовно цей тип історичних явищ, що тягне за собою набагато ширші й складніші економіко-політичні й соціокультурні імплікації, можна означити як насильницьку, неоліберальну за своєю природою, колонізацію громадського простору міста під проводом машкари постісторії, а його інструменталістські інваріанти, що виявляють себе знову і знову, - як корумпованість та безглуздя локальної влади, продажність еліт і професіоналів, неміч та розрізненість місцевих громад.

За зіркою Контрактової, що почала падати тільки-но восени, мов за кометою, тягнеться довгий і важкий шлейф попередників, найгучнішими з яких можна назвати Майдан Незалежності й Арсенал. Подібно до того як відбудовану церкву на Поштовій площі приречено поглинає тінь проекту багаторівневої розв’язки, а трохи далі, барокову двоповерхівку академічної Бурси от-от має розчавити одним зі своїх гігантських стовпів новий автоміст, так сьогодні і над Контрактовою дамокловим мечем нависає другий Майдан.

Питання в тому, наскільки ця загроза є невідворотною? Чи дає це привід поставити на місті хрест, а, чи, навпаки, перед нами нарешті майорить надія на щасливий виняток із правил, що дозволить перервати надзвичайно виснажливий, але, разом із тим, фатально-порожній туркіт історичного двигуна? І, якщо це справді так, то якими є підстави сподіватись на те, що Контрактова стане тією першою площею, яка обернеться справжньою, рішучою контратакою?

Для того, аби зрозуміти, якою мірою Контрактова є повторенням того, що вже не раз відбувалось із містом, достатньо лише на хвилю зазирнути у хроніки п’яти-десятирічної давнини, присвячені її попередникам і досі доступні в інтернет-виданнях. Так можна особисто досвідчитись, як згори пропонувався один і той самий варіант переробки громадського простору, і як – із деякими невеликими відмінностями – у відповідь на суспільній сцені розгорталось майже одне й те саме трагікомічне дійство.

Із бундючними  чиновниками, що вражають безпросвітніми дикунством і тупістю, із сивочолими реконструкторами, чиї погони вкриває товстий шар пороху від знищених власноруч пам’яток історії, із прудкими стрибунцями-архітекторами, що вже давно перетворились на запроданців, утворивши один із найзаскорузліших міні-олігархічних щаблів, із жалюгідними музейщиками, цими жебраками від культури, що незбагненним чином готові впасти владі поперед ноги, щойно раз на п’ятирічку почують обіцянку про виділення коштів на новий музей, із не менш відразливими посіпаками-археологами, які починають дригати лопатами, щойно їх смикають за мотузки.

І невгамовна критикантка-преса, що, мов те криве дзеркало з кімнати сміху, відображає події й діячів, розтягуючи найбільш осоружні гримаси в багато разів, вражаючи галасливою фригідністю своєї риторики, що перед невблаганним суддівським обличчям реальності з тріском лопається, мов та мильна бульбашка. Начебто громадськість вирує, ворушиться – одна за одною створюються експертні ради, засідають комісії, проходять конкурси. І все одно, в результаті – вбивче в своїй застиглості видовище простору, розбитого, наче табір, на рівні клітинки, де люди туляться, немов мурахи, під невсипним наглядом розцяцькованих ідолів.               

Протягом останнього десятиліття в Києві встигло накопичитись достатньо матеріалу для того, щоб почати складати мартирологи «полеглих» громадських місць, із детальними переліками жертв і виконавців. Окрім Майдану, сюди справедливо зараховують Європейську, Михайлівську, Софійську та Поштову площі.

Втім, у похоронному марші публічного чільну позицію продовжує займати Майдан, - він не тільки був першим, він і досі зберігає за собою роль передвісника, що провіщає майбутнє міста, вказуючи на начебто неминучі структурні перетворення. Так, менш, ніж півроку тому, північний кінець площі перерізав додатковий проїзд для автомобілів, а віднедавна значну її частину було перетворено на відкритий майданчик для паркування. Так само під

Контрактовою обіцяють викопати кількаповерховий паркінг, паралельно до нього - прокласти підземний тунель, а нагорі відбудувати кілька історичних «перлин», перетворення яких на пластикові годівнички - неминуче. Як і за радянських часів, якщо хочемо дізнатись про майбутнє Києва, – зорімо на Москву.

Якщо будівничі Майдану й ТЦ «Глобус» краєм ока дивилися на Червону площу й ТЦ «Охотный ряд», то для облаштовувачів Контрактової взірцем може стати, скажімо, Пушкінська площа5. Під землею два торгові центри, паркінг і тунель, нагорі – «ландшафтний дизайн». Від бульвару – гм, можливо, щось і залишиться. Втім, пам’ятник Пушкіну, як і пам’ятник Сковороді на Контрактовій, по-піонерському чесно обіцяють зберегти.

Москва – з її бізнес-центрами, що вже встигли густо порости хмарочосами, селищами для багатих, поголеними начисто хрущовськими мікрорайонами й всюдисущими проектами автострад, що в майбутньому мають пройти навіть по дахах житлових будинків6, - і досі продовжує поставати в очах переважної більшості київського істеблішменту в ролі завше омріяної утопії, зреалізованої в дійсності.

Далі можна продовжити заглиблюватись у постколоніальні теорії, але нас тут із прагматичних міркувань цікавитиме дещо інше. Чи справді ситуація з Контрактовою в жоден спосіб не відрізняється від всіх решти? Чи, все ж таки, доклавши певних зусиль, між ними можливо провести низку розрізнень, слід яких дозволив би виокремити на одноманітному, всуціль похмурому тлі натяк на щось відмінне; вказати орієнтир, подальший рух в напрямку якого дозволив би переоцінити й значення самої події?

Відповідаючи на питання, чим реконструкція Контрактової відрізняється від, здавалось би, тожсамих процесів довкола Майдану та Арсеналу, в послідовності цих явищ все ж можна помітити позитивні зрушення. Справді, у всіх цих трьох випадках йшлося про проект реконструкції, ініційований згори державною чи муніципальною владою.

Але вже на відтинку від Майдану до Арсеналу сталась якісна зміна, що пролягла помітним вододілом між першим і другим. Якщо Майдан являв собою суцільну бутафорію, в якій учасники конкурсних комісій разом із пересічними громадянами відтанцьовували під дудку чиновників перед настільки ж грандіозними, наскільки й безталанними макетами, наче не помічаючи того, що процес вже пішов, що на площі вже щодуху орудують трактори з екскаваторами, то в Арсеналі, незважаючи на не менш одіозний спектакль із багатьма експертними командами, що змінювали одна одну із кожним обертом «чортового» колеса управління, все ж спостерігаємо цілковито інакший результат – професійно зорганізований і зреалізований міжнародний архітектурний конкурс, який, якщо й не призвів до докорінних змін, то все ж серйозно сколихнув місцеве болото будівництва  й архітектури.

Застосовуючи метафору пробудження, можна говорити про те, що Контрактову від попередніх історій вирізняє саме те, що з точки зору громадськості, – це принципова ситуація неспання, ситуація помічання та дії. Ще в жовтні перша реакція міської громади на відповідне розпорядження мерії пролунала з боку Києво-Могилянської Академії (НаУКМА), що висловила незгоду із пропонованим концептом реконструкції.

Того ж таки місяця, з ініціативи Центру візуальної культури НаУКМА було віддруковано перше число газети «Сковорода», великою мірою спрямованої проти реконструкції й за активізацію громадського спротиву. У листопаді біля пам’ятника Сковороді пройшла студентська акція «Вільний простір», учасники якої виступили проти облоги Контрактової кіосками, санкціонованої міською адміністрацією.

В грудні, майже одразу потому як містобудівна рада ухвалила проект реконструкції, біля Сковороди, в рамках мистецького фестивалю «Революційні моменти», відбувались художні акції групи Р.Е.П., а наприкінці січня, з ініціативи НаУКМА, було створено Громадську раду з питання реконструкції Контрактової.

На круглому столі, що мав місце в лютому, за участі адміністрації й викладачів академії, представників громадських організацій та архітекторів, було ухвалене рішення розробити альтернативний проект реконструкції Контрактової, виконання якого взяв на себе Архітектурний клуб, що діє при київському Будинку архітектора.

Альтернативні візії площі можна буде побачити вже на початку травня, в результаті міжнародного проектного семінару «Київські пагорби. Крайка», організованого Архітектурним клубом спільно із Інститутом архітектури в Десау. П’ять змішаних архітектурних команд, що включатимуть як іноземних, так і українських учасників (насамперед студентів), розроблятимуть відмінні від офіційних проектні пропозиції, відштовхуючись від ідей стійкого розвитку, збереження історичного й природного середовища, використання новітніх технологій проектування. Наступне завдання полягає в тому, як змусити владу реагувати на ці розробки, зробити їх політично-дієвими.         

Незважаючи на незаперечні здобутки громадян у питанні Контрактової, слід, однак, утриматись від їх ідеалізації. Подібно до інших українських міст, ситуація довкола публічного простору в Києві залишається непростою, в тому числі і в середовищі тих, хто чинить спротив. Її невід’ємними характеристиками залишаються висока міра міжспільнотних конфліктів, низька скоординованість дій, недостатня щільність комунікації, елементарна нестача ресурсів, часу та сил, і, як наслідок, поки що - відсутність реального політичного впливу.

Головним питанням залишається те, наскільки всі ці допіру поодинокі, вельми розтягнені в часі й розрізнені в просторі акції непокори, мають шанси перерости на системні? Чи є щось у спостережуваній нами реальності, що б дозволило говорити про об’єктивні суспільні передумови можливих прийдешніх зламів у політиці управління публічним простором?


Автор: Ксенія Дмитренко
Джерело: журнал АСС

Читайте далее продолжение статьи:
Історична мить контрактової. Частина 2 >>>



Вы не зарегистрированные на сайте. Авторизуйтесь или зарегистрируйтесь пожалуйста.

Похожие статьи

 

Рубрикатор

За последние сутки добавлено: 1 статья, 2 компании, 0 товаров, 0 тендеров