"Вихід Києва" до Дніпра

1935-1936 – програма розбудови соціалістичного Києва передбачала, що набережну розіб’ють на нижній і верхній рівні, одягнуть в граніт і прикрасять скульптурами.
1944-1947 – створено проект реконструкції київських парків і набережної, за своїм масштабом і грандіозністю не менш вражальний, аніж шпеєрівські проекти перебудови Берліну. союз мілітаризму з класикою обіцяв появу на пагорбах низки ансамблів аля-Версаль із могутніми каскадами водоспадів, перспективними алеями, амфітеатрами й розкішними сходами, що збігали б з верхів’я гір аж до дніпра, доповнені підземними пішохідними спусками на ескалаторах.
1960-1970-ті – набережна внаслідок політики модернізації перетворюється на технологічний простір з шосе, розв’язками, підземними переходами і мостами, головним призначенням якого є перекачування мас з лівого берега на правий, і навпаки. існуючі зв’язки верхніх терас із нижніми поступово втрачаються, центр міста виявляється відірваним від дніпра.
1980-ті – в зв’язку із розробкою генплану, в містобудівельних колах на деякий час спалахує обговорення проблеми відірваності міста від річки. Втім все завершується на рівні декларативних гасел із забезпечення «виходу» Києва до дніпра.
Доба Незалежності – набережна розвивається в кількох напрямах. Як реально-просторове утворення вона дедалі більше ускладнюється й технологізується, до існуючих мостів і розв’язок добудовуються нові, причому їх зведення супроводжується гучними корупційними скандалами. Формально цей простір досі підпорядкований місту, хоча відповідальність за дійсні його перетворення несуть радше органи державної влади.
Тим часом на рівні архітектури з’являється ціла низка проектів розбудови набережної, інспірованих боротьбою за простір серед можновладців. наявність барвистого шкіцу ні до чого не зобов’язує, але в цілому додає шансів на перемогу у заплутаній грі за ту чи іншу ділянку. Яку б набережну не малювали архітектори – у вигляді рясно декорованих, традиційних будинків, суцільної скляної хвилі або ландшафтного парку, що простягнувся від телички аж до рибальського, - все це лише затемнює конкретні політичні, економічні й соціальні обставини.
2005 – на муніципальному рівні підтримку здобуває проект, що передбачає зведення на теличці й рибальському урядового й бізнесового центрів, адекватність якого є досить сумнівною з огляду на потребу в розвантаженні правого берега й перенесенні громадських функцій на лівобережжя. Втім через відсутність дієвої містобудівної політики (за кордоном задля реалізації таких проектів створюються окремі інституції, що передбачають державно-приватне партнерство) ці фантазії в кращому випадку можуть завершитись побудовою московським інвестором хмарочосу і ще однієї розв’язки біля рибальського.

Редакція висловлює щиру подяку арх. бюро «Ю. Бородкін» за надання візуальних матеріалів

Джерело: журнал "АСС"